28 серпня виповнюється 70 років доцентові кафедри пропедевтики внутрішньої медицини та фтизіатрії ТДМУ Богданові Григоровичу БУГАЮ.
Вельмишановний Богдане Григоровичу!
Сердечно вітаємо Вас з 70-літтям!
У стінах університету Ви здобули вищу медичну освіту, успішно пройшли 42-річний трудовий шлях від клінічного ординатора до доцента кафедри пропедевтики внутрішньої медицини та фтизіатрії.
Глибоко поважаємо й щиро шануємо Вас як одного з талановитих випускників другого покоління, відомого науковця, висококваліфікованого клініциста-терапевта, досвідченого педагога та вихователя студентської молоді за багаторічну невтомну працю, високий професіоналізм, сумлінне виконання своїх службових і громадських обов’язків, за Вашу оригінальну поетичну творчість.
Активною була Ваша громадська діяльність, зокрема, як відповідального у різний час за наукову, лікувальну, виховну роботу кафедри, куратора студентських груп, лектора товариства «Знання».
Ваша професійна та громадська діяльність неодноразово відзначені подяками й грамотами адміністрації університету.
Ваші порядність, працелюбність, уважне ставлення до людей, прагнення робити добро заслуговують найвищої оцінки та є прикладом для наслідування новими поколіннями студентів, молодих лікарів, науковців і викладачів.
Бажаємо Вам, вельмишановний Богдане Григоровичу, доброго здоров’я, невичерпного творчого натхнення, нових здобутків у Вашій благородній діяльності, добробуту, душевного спокою, родинного благополуччя й затишку, активного та щасливого довголіття.
Нехай добром наповнюється хата,
Достатком, щирістю і сонячним теплом,
Хай буде вірних друзів в ній багато,
Прихильна доля огорта крилом!
Ректорат та профком ТДМУ
імені І.Я. Горбачевського
Богдан Григорович Бугай народився 28 серпня 1947 року в Лузі – мальовничому куточку межиріччя, що в селі Саранчуки Бережанського району Тернопільської області. Незважаючи на важкі повоєнні роки, які не відрізнялися достатком, бажання вчитися палало в його серці.
Після закінчення 8-ми класів школи в рідному селі Богдан Григорович став учнем Бережанського медичного училища, яке з відзнакою закінчив 1966 року. Впродовж трьох років проходив чинну військову службу як військовий фельдшер, був учасником подій у Чехословаччині 1968 року. Спрага до знань не покидала молодого спеціаліста. 1969 р. вчорашній воїн поповнив лави першокурсників Тернопільського державного медичного інституту, який закінчив з відзнакою 1975 р. Під час навчання у ВНЗ перед молодим студентом широко відчинили двері наукові гуртки, які він відвідував з молодечою завзятістю, завжди цікавився новими науковими напрямками. Після закінчення інституту продовжив навчання у клінічній ординатурі на кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб, де з 1977 року працював асистентом, а з 1993 р. і дотепер – доцент цієї кафедри. У вересні 1986 р. успішно захистив кандидатську дисертацію, присвячену проблемам пульмонології.
Завжди ретельний у роботі, виважений та делікатний у стосунках з колегами, чуйний та доброзичливий з хворими, Богдан Григорович щедро ділиться своїми знаннями, вміє дати мудру пораду, завжди відкритий до людей. Багаторічні наукові здобутки узагальнені у 150 наукових і методичних публікаціях, серед них – підручник «Пропедевтика внутрішніх хвороб з доглядом за терапевтичними хворими», 4 навчальні посібники, 2 авторські свідоцтва на винаходи, 2 інформаційні листи, 2 методичні рекомендації, успішно впроваджені в практику.
Співробітники та студенти глибоко поважають і шанують Богдана Григоровича не лише як талановитого лікаря, науковця і педагога, але й як поета, який не згубив на тернистих життєвих дорогах вразливості та чуйності душі, знає силу слова, лікує й навчає ним. Він автор двох поетичних збірок – «Два крила», «На клумбах душ», співавтор збірок «Цілунок троянди», «Подільська толока». Його вірші часто друкує періодична преса, вони звучать на товариських зібраннях, поетичних вечорах.
Чудовий сім’янин, батько і дідусь разом з дружиною Маїною Василівною, яка працює лікарем-педіатром, заступником головного лікаря в обласному дитячому будинку, виховали доньку Олександру, яка теж стала лікарем, та сина Олега, який має вищу технічну освіту й працює в сфері зв’язку залізничного транспорту. Радіє, як підростають троє онуків.
За час роботи через душу Богдана Григоровича пройшли понад 50 тисяч хворих і майже 12 тисяч студентів стали лікарями. У колективі відомі його безкорисливість та безвідмовність у наданні допомоги пацієнтам.
Тож у життєвому доробку ювіляра – професіоналізм і мудрість, педагогічний, лікарський, поетичний талант, щедрість душі та тепло серця.
Нехай сторицею повернуться до Вас, Богдане Григоровичу, роздана й подарована іншим доброзичливість, щирість і любов! Невичерпного творчого натхнення та доброго здоров’я Вам на многії літа!
Колектив кафедри пропедевтики внутрішньої медицини та фтизіатрії, працівники і студенти ТДМУ, вся медична громадськість Тернопілля щиро вітають Богдана Григоровича з 70-літнім ювілеєм, бажають доброго здоров’я, родинного благополуччя, активного та щасливого довголіття.
Пропонуємо читачам два вірші Богдана Бугая.
ЖИТТЯ ЛЮДИНИ
«Все безкінечне кінець свій знаходить».
Рабиндранат Тагор
Життя людини – тільки мить
Над безкінечністю безодні –
Най ясним полум’ям горить,
Але не відблиском холодним.
Щоби, покинувши цей світ,
Ми не лишилися з боргами
І розтопили смутку лід
В серцях людей, що були з нами.
Аби між горами добра
Не загубили свої душі,
То ж пам’ятаймо: йде пора
(Її закони непорушні),
Коли непрощені гріхи
Заступлять сонце нам на Небі,
А наші душі, як зірки,
Згорять безслідно й безпотребно.
Й тіла зітліють у землі
І стануть добривом для флори.
Ніхто ще й разу не зумів
Забрати в засвіти комори
З добром, нажитим за життя,
І з надміром грошей нечесних.
І не поможе каяття
З лавиною словес облесних.
Бо завжди треба в світі цім
Закони Божі пам’ятати
І чітко знати: там наш дім,
Сюди ж прийшли погостювати.
І поважаючи людей,
Жити в гармонії з собою,
Й повчати так своїх дітей,
Батькам не спричиняти болю.
І не тримати в серці зла
На тих, хто поруч і далеко.
Там починається імла,
Де ми втрачаєм душ безпеку.
РАЙ І ПЕКЛО
«Ми володіємо тільки тим щастям,
яке здатні зрозуміти»
Моріс Метерлінк
Можливо, все привиділось мені:
Не було ще в житті такої миті,
Щоб справдилося те, що було в сні,
Коли думки, як діти оповиті.
І сплять вони під шелести дощів
Весняних тих, що сяють веселково,
А тихий вечір в музиці хрущів
Запропонує ночі чарів соло.
І білий місяць вийде, як пастух,
І вижене з кошари неба зорі
На таємничий темносиній луг,
Якого межі зовсім неозорі.
Давно я вже шукаю край землі
На тій межі при синім небокраю,
Де зорі ще купається в імлі.
Від них дорога стелиться до раю.
Але ніхто не каже, де він є
І як таку здобути забаганку.
Скажіть мені: зозуля там кує,
Щебечуть солов’ї ще від світанку?
Чи жайворонки в синіх небесах
Над жовтим морем стиглої пшениці
Чарівним співом кличуть на посаг
Дві вранішні закохані зірниці?
Що сяють, як троянди золоті,
Й цвітуть безпечно в кожну пору року.
І помисли сповідують святі
Від першого – аж до падіння кроку?
Як перші невідмолені гріхи
Додолу тіло й душу гнуть запекло,
На небі гаснуть золоті зірки
І на землі життя стає як пекло.
Вони тут поруч: пекло і едем
Вживаються завжди в людській подобі.
З землі ми вийшли – в землю і підем.
Тут рай і пекло – хто на що заробить.